Любителям пригодницької літератури

Багато кому з дитинства знайомий мультик про рудого непосидючого хлопчиська, який співає свою бешкетну пісеньку: «Вчора я не розбігався, / Буть слухняним намагався…» Але є ще й книжка авторки Наталії Гузєєвої з історіями про Петрика П’яточкина, котра побачила світ у серії «Мрійники» харківського видавництва «Віват».

Цю серію видавці позиціонують як книжки для читання дорослими дітям. Думаю, це правильно. Самостійно читати її зможе років з 8-9, бо в тексті трапляються неологізми, складні слова та терміни, сучасні вирази, тоді як послухають із задоволенням і дошкільнята. Та й кому не сподобається, коли дорослі читають уголос смішні історії?

«І коли за Петриком П’яточкиним нарешті зачиняються ворота дитячого садка, втомлені батьки з полегшенням зітхають: “Пфу-ух! Тепер підемо на роботу, відпочинемо…”»

Пригоди П’яточкина, про які ми знаємо з мультфільма, у книжці викладено трохи глибше. Якщо в мультику хлопчик стає чемнішим, просто побачивши себе збоку, то в книжці Петрик здатен засмучуватися, співчувати, допомагати іншим. Інші відповідають йому тим самим – це і впливає на малого.

Друга історія – про сучасного винахідливого татуся. Мама поїхала на відпочинок, а тато й Петрик залишилися вдома. На четвертий день маминої відсутності вони вже були безпорадні й не мали, що їсти. Проте тато майже не розгубився. До речі, оповідання неодмінно сподобається хлопцям, бо воно про роботів. А ще дитина добре зрозуміє різницю між «вхідними» й «вихідними» даними.

Третя пригода П’яточкіна сталася в найпрекрасніший час року – новорічну ніч. Гадаю, батьки з досвідом вже здогадуються, що йтиметься про замовляння подарунків Дідові Морозу. Оповідання задовольнить очікування і малечі, і батьків, адже Катруся та Петрик нарешті зрозуміють, що бажання має бути одне. Читати раджу всім малятам: і тим, хто вірить у Діда Мороза, і тим, хто вже знає про «чарівний гаманець», який фінансує новорічні сюрпризи.

Усі казкові історії про непосидюче хлоп’я написані з гумором, насичені кумедними ситуаціями, але завжди через сміх і гру ми робимо корисні висновки. Великі яскраві ілюстрації художника Оксани Батуріної роблять книжку особливо радісною і сонячно-рудою.

__________________________________________________________________

Страшно подумати, але на пригодницько-фантастичних книжках Галини Малик уже виростає друге покоління дітей! Гадаємо, такий «стаж» цілком заслуговує на те, щоб вважати твори письменниці класикою дитячої літератури в Україні, тим паче, що й у шкільній програмі твори Малик є – а, як відомо, «класика – це те, що вивчають у класі». Отож, за 25 років після видання культової дитячої повісті «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії» усі три повісті циклу (разом із пізнішими «Подорожжю до Країни сяк-таків» і «Третьою подорожжю Алі») побачили світ в одній книжці з ілюстраціями Грасі Олійко.

Головна героїня циклу, дівчинка Аля, спочатку геть не схожа на ту, кого б хотілося наслідувати юним читачам. Радше навпаки: Аля лінива й нецілеспрямована, з однією розплетеною косою, а головне – нічого не доводить до кінця! Саме ця її згубна звичка й стала рушієм казкових пригод. Коли Аля, яка взагалі-то є Галею (проте й ім’я своє вона звикла недоговорювати!), покидає вже соту недороблену справу, з’являється злостивий карлик Недочеревик, який відправляє дівчинку в зачаровану країну Недоладію. Там усе –НЕДО, це туди потрапляють усі наші недороблені справи – малюнки, рукоділля тощо. І там свої небезпеки, через які можна навіть голову втратити! Утім, пройшовши всі випробування й усвідомивши свою неправоту, Аля стає позитивною героїнею в повному сенсі цього слова: рятівницею, безстрашною переможницею Першого Недорадника й карлика Недочеревика й помічницею всіх недоладян.

Що тут не доробив,
то там вилазить боком!
Буває, що добро
з одним виходить оком!
Бувають чудеса
не в казці,
а реальні.
Тож знай, що ти і я
за все відповідальні!

У другій повісті до дівчинки приєднується Сашко, який через лінь і одну-єдину сяк-так зроблену справу втрачає свій талант конструктора. Тут своя мораль (яка, втім, не є нав’язливим повчанням): «А люди самі допомагали карлику Недочеревику красти таланти у них з-під носа. Бо вони не цінували і не плекали свої таланти! І навіть деколи закопували їх у землю!» Сашко, ясна річ, також усвідомлює свої помилки й перевиховується. Тож у третій повісті наші герої вже разом відправляються на порятунок друзів-недоладійців, яких цього разу захопили мильні бульки – обіцянки-цяцянки, що їх усі дають (і особливо – наголошує авторка – депутати), проте яких ніхто не дотримується. На відміну від перших двох повістей, «Третя подорож Алі», написана в пору мобільників і персональних комп’ютерів, для порятунку світу залучає не лише відвагу й кмітливість головних персонажів, але й сучасні технології. А лінія з обіцянками-цяцянками, ябедами й усякими довідками з печатками, якими хизуються мешканці Країни сяк-таків, відкриває подвійне дно повістей про Алю – сарказм, спрямований на дорослих бюрократів і брехливих чиновників, із якими, на жаль, дуже скоро стикаються як дорослі, так і діти.

Повісті про Алю Галини Малик динамічні, пригодницькі, проте з виразною мораллю, яку, без сумніву, втямлять усі юні читачі: треба доробляти свої справи, не робити нічого «сяк-так», «абияк» чи «якось», не давати порожніх «обіцянок-цяцянок» й не писати «ябед», бо хтозна, куди приведуть тебе, здавалося б, безневинні лінощі чи кинуті бездумно слова.

Читайте про інші книжки письменниці:

«Фентезі для найменших» від Галини Малик

Виховуємо лицаря

___________________________________________________________________

Олександр Есаулов – вправний письменник, лауреат конкурсу «Коронація слова», автор багатьох книжок для дорослих, майстер історичної реконструкції тексту. Він також автор серії дитячих детективів, одне слово – можна сміливо чекати від нього захопливого читва.

«Зоряна електричка» – текст, дивовижно насичений пригодами. За найкращими зразками дорослої літератури, він має одразу кілька сюжетних ліній, які перетинаються часто в дуже несподіваних місцях, і кожна з них могла б бути канвою для окремої повісті. Звісно, в основі всього – зоряна електричка, камені для телепортації у просторі й часі, розміщені на різних планетах, що ними користуються представники інопланетян. Один із таких каменів («зоряних буїв») виходить із ладу, внаслідок чого хлопчик із Києва потрапляє у княжу добу, де кияни готуються відбити татарську навалу. Інопланетянин Маняма, замість потрапити до бабусі в сусідню галактику, опиняється в сучасному Києві, а його дідусь, шукаючи онука, відвідує низку планет, де теж переживає неймовірні пригоди, доки не зустрічає двох детективів, які теж шукають Маняму й так само не без пригод.

Для мене найцікавішою була частина із давнім Києвом. Письменник навіть мову тодішніх киян намагався відтворити, дбайливо додаючи пояснення у примітках: отрок – юнак, ректи – казати тощо. А особливо тішить, що пригоди хлопця з майбутнього вписуються в історичну канву: він знайомиться зі справжнім воєводою, який за літописами лишився боронити Київ, а ще – з ченцями, які після спалення Києва заснували Почаївську лавру. А знайшли його друзі взагалі несподівано – коли при розкопках Десятинної церкви археологи видобули з землі рештки мобілки.

Історія про Маняму має свої цікавинки. Постійно всміхаєшся, читаючи, як прибулець не розуміє місцевої сленгової мови. Він-то має універсальний комунікатор – пристрій, щоб перекладати мову тубільців, – але апарат не знає, що таке «метнутись кабанчиком», приміром. Класична історія розвиненого прибульця в недорозвиненому світі описана автором цікаво й кумедно.

У сучасному Києві хлопцям теж нудьгувати не доводиться. Маняма зі своїм новим другом опиняються в центрі детективної історії. Хтось спалив салон гральних автоматів, підозри падають на місцевого хулігана, але він, хоча й покидьок, та не винний! Чи впорається з цією головоломкою міжпланетний тандем?

Та й про інші планети, куди потрапляли шукачі Манями, теж цікаво прочитати. На одній навіть жив дракон, який давав місту електроенергію, доки спав, а потім сказився й спричинив аварію – нічого не нагадує? На іншій детективи зіткнулися з украй несправедливим суспільним ладом і навіть безуспішно спробували покласти йому край.

Сюжетних ліній і відгалужень таки досить, щоб засумніватися, чи зв’яже автор усе докупи. Але він упорався, і то непогано. Нудьгувати, читаючи цю книжку, точно не доведеться, я гарантую.

_______________________________________________________________________

Літня школа відьмацтва і чарів, відновлення духу зла в новому тілі й боротьба з ним – ні-ні, це не продовження поттеріани! Це третя книжка знаного українського дитячого письменника Сашка Дерманського про пригоди Соні та її кумедного, рожевого у крапку друга Чу (він же – Чудове Чудовисько) й інших чуднів, людей, потерчат і домовиків. Утім, шанувальники Гаррі Поттера, звісно ж, знайдуть у повісті «Чудове Чудовисько і Погане Поганисько» не один натяк на улюблену книжку й навіть пряме згадування про її героїв, наприклад, Гаррі та Геґріда. Крім того, Соня з Валею літають на мітлі, і в небі відбувається їхнє зіткнення з утіленням зла; відьма Гурунда володіє магічною палицею (не паличкою!) – Костуром влади, а ритуал відродження Поганого Поганиська з кісток викопного ящура тяжіє до історії про Того, Кого Не Можна Називати, і горокракси, в яких зберігалися частки його чорної душі.

Однак через ці та інші літературні алюзії автора не слід підозрювати в лінькуватому наслідуванні Ролінґ Це радше використання у книжці певних знаків, якими можуть порозумітися між собою справжні поттеромани. І, як на мене, важливо, що Сашко Дерманський розмовляє з юними читачами їхньою мовою, толерує їхніх улюблених героїв, а не говорить із позиції дорослого, який міг би поставитися до персонажів поттеріани та її успіху в дітей скептично чи зневажливо, а може, й заздро. Зрештою, досвідчені книжкогризи зауважать, що не Поттером єдиним… Адже Чу, наприклад, із його голодними нальотами на Сонин холодильник, «поведе» до знаменитої Астрід із її бешкетним Карлсоном, а жаба-Царівна запросто «застрибнула» у повість із відомої казки.

«– Я вмію но перетворювати на золото, – й оком не моргнувши сказав юнак.
– Но? Яке «но»?
– Тільки пташине. І головне, щоб не сухе було»

Сюжет про одвічну боротьбу світлих і темних сил (добрих і поганих чарівників) використала й відома британка, й український автор, та кожен приніс у нього щось, притаманне саме фольклору та літературним традиціям свого народу. Так, у книжці Дерманського є й характерні для багатьох світових міфологій відьми, й опирі, але є й властиві саме українському фольклору й, відповідно, літературі (згадати хоч би «Причинну» чи «Лісову пісню») потерчата. Йдеться про душі діток, які померли нехрещеними й, за повір’ями, живуть на болотах та озерах, а якщо їм таки дати імена, стають ангелами. Цікаво, що автор переосмислює в образі Семена уявлення про потерча, яке лише шкодить. Хоч Семен і перестав бути янголям і з неба знову потрапив у своє болото, внутрішня боротьба між добром і злом і вибір на користь добра – ось яке послання несе читачам цей персонаж. Автор неодноразово показує, що саме вибір кожного з нас здатен змінити хід подій і – глобально – світ.

Окрім використання фольклорних ідей для створення персонажів, Дерманський сам навигадував розмаїтих чудил і наділив їх оригінальними рисами. До слова, мені, хоч і дорослій читачці, а хотілось би, наприклад, графічних ілюстрацій до тексту, де можна було б усіх чупирадл порозглядати (цікаво ж!). Найімпозантніший серед них – слонопир Дракулій Акулович – персонаж навдивовижу кумедний, який змусить читачів насміятися донесхочу, а його дурбельські віршики й пісеньки, певно, запам’ятаються надовго. Також неординарні Спиноок, Реп’яхокрил, Гарбузяник. Не менш чуднІ й персонажі-люди, хоча вони й не чУдні: сержант Свинобій і Хуба Буба, за якого автору вже раніше дісталося на горіхи від надто критичних дорослих читачів (ще б пак, сміятися з директора школи – ніякої пошани до авторитетів!). Цих персонажів, як і в інших своїх книжках, письменник увиразнює завдяки мові: Свинобій зазвичай емоційно вставляє в репліки своєрідну лайку «Кривого Йосипа дверці», а Хуба Буба, хоч і позбувся жуйки, зберіг звичку нямкати, тому його слова супроводжує трикратне «ням». Сонин троюрідний брат-студент Вова оперує «вставними» сленговими слівцями «блін» і «по ходу».

Події у повісті розгортаються динамічно, мова персонажів – жвава й образна, зовнішність – колоритна, а в їхніх діях відчуваються запальна вдача, любов до пригод, бажання протистояти злу. Принагідно автор торкається проблем бездомних людей і тварин та жорстокого поводження з ними. Не менш важлива у книжці й тема дружби і сварок та примирень між друзями, а також – любові й ревнощів, а відповідно, й довіри (так-так, у сюжеті є й любовна лінія!). Крім того, Сашко Дерманський вплів у нову історію про Чу детективні ниточки – і, як завжди, його герої розгадують начебто складні загадки (так само, як і персонажі «Царства Яблукарства») та відчитують віршовані скрижалі ветхохимерською мовою.

Гостросюжетна повість насправді має подвійне дно: адже в часі її написання письменник також активно протистояв злу на Майдані, тож зрозуміло, звідки у «Поганому Поганиську» з’явилися сцени хапання й арештів людей на вулицях («античудовистична операція»), а також помічники Поганиська – «беркути» й «пітушки». Втім, у книжці подолати зло виявилося значно легше, ніж у реальності.

Додам, що наприкінці твору на читачів, які полюбляють шедеври сучасного фольклору, чекає бонус від автора – веселий акровірш, який на радощах горланить Акулій Дракулович, тож і ми його зацитуємо:

Пуганисько здохло пугане,
Уже не боюся його!
Тепер всюди радість настане
І ми заживем – о-го-го!
Навіки помиряться друзі,
Хвала, хто боровся зі злом!
У губи жабусю-Царівну
Хубасик-Буубасик цьом-цьом!
Лелечо полину в квітучу долину, – 
О любий Хубасик, цьом-цьом!

Читайте також про дві перші книжки трилогії: Заприятелювати з… Бабаєм